На честь неї названа вулиця в Лодзі, кілька лікарень, шкіл та благодійних організації в Європі. Навіть, будучи ув’язненою в німецькому концентраційному таборі Аушвіц, вона не полишала свій фах – акушерство та під загрозою смерті прийняла близько трьох тисяч пологів. Мова йде про видатну жительку Лодзі – Станіславу Лещинську. «Ангел доброти», «матінка» – так називали її жінки, яких тримали в концентраційному таборі. Вона рятувала життя там, де панувала смерть, хвороби та бруд, пише lodzanka.eu.
Ранні роки життя Станіслави Лещинської
Дівоче прізвище Станіслави Лещинської – Замбжицька. Вона народилась 8 травня 1896 року в місті Лодзь. Її батько Ян Замбжицький працював у столярні, а матір – Генріка Замбжицька працювала на текстильній фабриці. Коли Станіславі виповнилось 12 років її родина переїхала до родичів в Ріо-де-Жанейро. Тут юна Лещинська опанувала німецьку та португальську мови, що пізніше їй дуже допомогло. Через два роки Станіслава разом з ріднею повертаються в рідну Лодзь.
Дівчина поновлюється в молодшій школі – її навчання в закладі тривало до 1914 року. Під час Першої світової війни Лещинська працювала в Комітеті допомоги бідним. У 1916 році Лещинська взяла шлюб з друкарем з Лодзі – Броніславом Лещинським. Разом пара виховала чотирьох дітей: трьох синів та доньку.
У 1920 році молода жінка переїздить до Варшави, де починає відвідувати навчання в акушерській школі. Фах акушерки Лещинська опанувала на відмінно. Після навчання Станіслава повертається в рідну Лодзь і починає працювати в одному з найбідніших районів свого рідного міста.
В той час жінки переважно народжували дома, однак викликали на пологи акушерку. Лещинська приходила на допомогу породіллям і вдень, і вночі. Бувало, що жінка не спала по декілька діб. Пізніше її син Броніслав Лещинський ось так згадував про роботу своєї мами:
«Коли людина щойно прокинулася, їй, зазвичай, вдається правильно потрапити ногою тільки в один капець. Якщо маму вночі викликали, вона, власне кажучи, часто в одному капці й вибігала».
А ще Станіслава Лещинська була дуже побожною. В своїх молитвах вона часто зверталась до Божої Матері, аби та допомогла породіллям благополучно народити.
Ув’язнення в Аушвіці та допомога породіллям
Під час Другої світової війни Станіслава разом зі своїми дітьми допомагала євреям рятуватись від переслідувань з боку нацистів. Жінка діставала їм їжу та підроблені документи. Дізнавшись про це, гітлерівці у лютому 1943 року заарештували Лещинську та її дітей. Синів жінки було відправлено в концтабір Маутгаузен, де полонених змушували до тяжких робіт на каменоломнях. Саму ж Станіславу разом з донькою відправило до одного з найбільших німецьких концтаборів – Аушвіц, що біля польського міста Освенцім. А от зі своїм чоловіком Лещинська, на жаль, вже ніколи не побачилась. Він загинув у 1944 році під час Варшавського повстання.
Потрапивши в концентраційний табір Лещинська не розпрощалась зі своїм покликанням – акушерством. В таборі утримували величезну кількість жінок, серед них було і багато вагітних. Умови їх ув’язнення були вкрай жахливими: антисанітарія, відсутність антисептичних та перев’язувальних матеріалів, холод.
Станіслава Лещинська наважилась піти до головного лікаря табору Йозефа Менгеле, який проводив експерименти над ув’язненими, і запропонувала свою допомогу для породіль. На щастя, у жінки були при собі документи німецькою мовою, які підтверджували її фах.
Варто зазначити, що дітей, які народжувались в концентраційному таборі жорстоко вбивали – новонароджених топили. Цей злочинний наказ Менгеле в Аушвіці виконувала табірна медсестра Клара на німецька повія Фанні. Лещинській Менгеле наказав записувати всіх дітей, які з’явились на світ в таборі, як мертвонароджених. На що жінка відповіла: «Ні! Дітей вбивати не можна». За те, що Лещинська не підкорилася наказу її було побито.
Попри це Станіслава прийняла пологи у близько трьох тисяч породіль. Жодна дитина не народилась мертвою, а жодна породілля не померла. Однак понад 1,5 тисячі немовлят за час роботи Лещинської акушеркою в таборі, вбили Клара і Фанні, кілька сотень відправили в місто Накло з метою денаціоналізації. Пізніше їх розміщували в притулки або всиновлювали німці. Багато дітей померло через жахливі табірні умови.
Лещинська приймала пологи в бараці, де було дуже тісно, панували інфекції та сморід, бігали щурі та повзали хробаки. Воду для породіль та новонароджених Лещинська носила сама.
Пізніше Лещинська згадувала, що попри жахливі табірні умови в яких знаходились вагітні, їх малюки народжувалися здоровими та гарними. Життя, наче кидало виклик смерті в таборі.
На жаль, у таборі вижило лише 30 малюків, яким допомогла з’явитись на світ Станіслава Лещинська. В Аушвіці ув’язненні називали акушерку «матінкою» й «ангелом доброти».
Життя Лещинської після концтабору та спогади про пережите
У січні 1945 року Лещинська разом з іншими в’язнями табору була звільнена з Аушвіцу радянськими військами. На щастя, всі діти Лещинської зуміли вижити в жахливих умовах концтаборів. Після звільнення з табору Лещинська продовжила займатись акушерством.
У 1957 році, коли жінка вийшла на пенсію, з’явилась її книга «Доповідь акушерки з Освенціма». В книзі Лещинська розповіла про пережите в концтаборі Аушвіц. Вперше публічно своїми спогадами про роботу акушеркою в концентраційному таборі Лещинська поділилась лише в 1965 році.
Як уже згадувалось, спогадами про матір та її роботу також ділився і син Станіслави Лещинської – Броніслав. Зокрема, він розповідав, як матір одного разу ділила хліб, який їй вдалось отримати у вигляді передачі від батьків, між ув’язненими жінками. В момент роздачі хліба до бараку зайшов доктор Менгел, якого всі називали «ангел смерті» через його страшні експерименти над людьми.
Броніслав Лещинський розповідав, що його матір не розгубилась і пильно подивилась в очі нацистському злочинцю. А той опустив погляд і сказав: «що на короткий момент йому здалось, що він теж людина» і вийшов. Зі слів Броніслава, люди бачили, що його матір, наче мала перевагу над «доктором смертю».
Зі спогадів самої Станіслави Лещинської, вона невтомно молилась, знаходячись в концтаборі: вранці, ввечері, завжди робила знак хреста над породіллями та новонародженими.
Акушерка ділилась і дуже болісними історіями з концтабору. Якось вона прийняла пологи у мешканки Вільнюса, яку запроторили до табору за допомогу партизанам. Майже одразу після пологів вона отримала номер – це означало, що її поведуть в крематорій, а отже, на смерть. Знесилена, нещасна жінка огорнула брудним папером своє немовля і притиснула до грудей. Мешканка Вільнюса хотіла заспівати колискову своїй дитині, але від безсилля не могла подати й голосу. Лише сльоза покотилась на голівку дитини.
Такі події трохи ослабляли надію. Але Лещинська ніколи не втрачала почуття сенсу своєї роботи, адже завдяки їй тисячі немовлят змогли з’явитись на світ. Навіть після пережитого в Аушвіці, де на власні очі бачила багато смертей, жінка не втратила віри, її моральний дух лишився незламним.
Цікаво, що у 1970 році відома акушерка з Лодзі мала змогу зустрітись з жінками, які пройшли концтабір Аушвіц та їх дітьми, які народились в таборі.
Вулиця в Лодзі на честь Станіслави Лещинської
«Акушерка з Аушвіца» померла у березні 1974 року – жінку здолав онкологічний недуг. Для Лодзі та й для всієї Польщі Станіслава Лещинська назавжди залишиться шанованою особою. У рідному місті Лещинської на її честь названа вулиця. Також її ім’я носить головна вулиця Освенціма, декілька шкіл та лікарень в Європі та організації, які займаються благодійністю. Крім цього її іменем названа Краківська школа акушерів.
Лодзяни, звичайно, пишаються своєю краянкою, яка під загрозою смерті в концтаборі, рятувала життя тих, хто щойно з’являвся на світ. Після смерті Лещинська стала кандидатом на канонізацію в польській католицькій церкві.