Капелюшки, хустки та очіпки: головні убори, які носили лодзькі панянки у минулому

Головні убори вже багато століть є частиною гардеробу кожної жінки. Залежно від країни, регіону, традицій та модних тенденцій різновидів головних уборів у світі є чимало, і всі вони мають свої особливості та правила носіння, пише сайт lodzanka.eu.  

У Лодзі також здавна були популярними різноманітні головні убори, які носили як жінки, так і чоловіки. Чим вони особливі, як носили ці елементи одягу наші пращури та інші цікаві факти з історії головних уборів Лодзі – читайте у матеріалі нижче.  

Головний убір як свідчення про соціальний статус та заможність 

Головний убір у Лодзі здавна був важливою частиною жіночого та чоловічого вбрання. У дев’ятнадцятому та двадцятому століттях вважалося, що головний убір неодмінно може розповісти про статус людини у суспільстві, сімейний стан, а також про походження власника. 

На початку двадцятого століття у Лодзі практично всі носили головні убори. Вважалося, що поява у соціумі без прикритої голови – ознака нетактовності. Як правило, ті, хто ходив без головних уборів, заслуговували у той час на соціальний осуд та зневагу – таким важливим було значення капелюшків чи хусток на голові. 

Що носили дівчата, а що – заміжні жінки у Лодзі? 

Взагалі, суспільство придумало чимало правил стосовно того, як правильно носити головні убори та для яких оказій. Наприклад, вважалося, що капелюх могли носити тільки заміжні жінки, а незаміжні дівчата, як повелося, не мали права одягати капелюшки – це було привілеєм тільки тих, хто вже став одруженою пані. Це можна пояснити тим, що основна функція капелюшка – прикривати волосся жінки, як і належало робити заміжнім жінкам. 

Що ж залишалося носити дівчатам? Як правило, вони носили лляні хустки, або ж хустки, пошиті з бавовни.  

У повсякденному житті, будучи вдома, жінки носили також лляні або бавовняні хустки. Це було як задля дотримання правил носіння головного убору, так і з практичною метою – хустка прикривала волосся і можна було зручніше виконувати побутові справи. 

У сільській місцевості існували дещо інші правила стосовно головних уборів. Тут жінки старшого віку носили, переважно, очіпки, у післявоєнні роки їх одягали на церковні свята, а рідше – в будні. У бідніших панянок в гардеробі було два-три очіпки, у багатших сільських жінок очіпків було з десяток. Інколи очіпки шили під замовлення.  

Прикраси для головних уборів 

Головні убори з часом почали робити дуже різнобарвні та різноманітні, однак спершу кількість прикрас для капелюшків та хустин не була такою великою. Доводилося додавати красу самостійно за допомогою підручних елементів, які нескладно було роздобути.  

Часто до головного убору кріпили штучні або живі (в засушеному вигляді) квіти, прив’язували стрічки. Стрічки були доволі дорогими прикрасами, тож якщо жінка носила їх на головному уборі кілька десятків, то це могло свідчити про її високий соціальний статус та заможність. Переважно, у всіх були приблизно однакові варіанти свічок, бо їх виготовляли на фабриці, відрізнялися хіба що стрічки жінок з Сілезії, які мали традицію малювати на стрічках квіти.  

Що цікаво, кольори на стрічках головних уборів та й взагалі кольори головних уборів вказували на вік жінки. Чим старшою була жінка, тим стриманішою вона повинна була бути у виборі кольорів. Молоді ж дівчата практично не мали обмежень на вибір кольорів, тому, як правило, носили яскраві, барвисті хустки.  

Капелюшки оздоблювали ніжним мереживом, шовком чи оксамитом. Словом, варіантів урізноманітнити гардероб у жінок того часу було чимало.  

З часом мода на головні убори розвивалася та змінювалася, і в сучасності жінки не носять очіпки чи оздоблені стрічками капелюхи. 

.,.,.,.