Як мешканки Лодзі дбали про красу у першій половині двадцятого століття: історія та цікаві факти

Жінки завжди дбали про свою вроду, плекали головні свої принади та підкреслювали головні риси обличчя. Перші жіночі салони краси зародилися дуже давно, однак традиція відвідувати такі заклади набула популярності та стала буденністю тільки у двадцять першому столітті, пише сайт lodzanka.eu.  

У минулому для того, щоб завжди бути красивою та доглянутою, жінки знаходили переважно підручні засоби – ними переважно були природні компоненти, які легко можна було дістати. І хоч косметика зародилася давно, далеко не кожна жінка в Лодзі могла собі дозволити придбати її. 

Як доглядали за собою жінки у минулому, якою була гігієна мешканок Лодзі і інші цікаві факти з історії турботи про красу – читайте у матеріалі нижче. 

Веснянки як свідчення про захворювання, або сприйняття жіночої краси 

Якщо у сучасності до веснянок ставляться як до модного тренду, підкреслюють їх як “родзинку” та особливість дівчини чи навіть шукають способів штучно створити ластовиння на обличчі, то у минулому до них ставилися зовсім по-іншому. Так, ще наприкінці дев’ятнадцятого – на початку двадцятого століть у багатьох європейських країнах вважали, що веснянки свідчать про приналежність дівчини до нижніх верств населення. 

Деякий час у багатьох містах Польщі, зокрема, у Лодзі, веснянки навіть вважали хворобою. Подекуди можна знайти інформацію про те, що веснянки – це свого роду інфекція, яка вражає чутливу жіночу шкіру. Звісно ж, це все було міфом та неправдою, яку з роками спростували, а самі веснянки, як і все природне у жіночій вроді, викликають нормальну реакцію суспільства та навіть зацікавлення.  

Все було зовсім по-іншому ще у двадцяті-тридцяті роки двадцятого століття. Жіночі журнали буквально кишіли публікаціями, у яких “фахівці” з краси та стилю радили, як виводити веснянки. Одним з найпопулярніших засобів проти ластовиння став домашній рецепт, в основі якого були розчин лимонного соку та перекис водню. 

Як мешканки Лодзі створювали ефект засмаги на тілі у передвоєнні роки 

У багатьох європейських країнах перед початком Другої світової війни відбувся справжній переворот у світі модних тенденцій. Саме у цей період починають по-особливому ставитися до засмаги – жінки раптом з’ясували, що білосніжне личко уже не так приваблює увагу, як засмага на тілі жінки. 

У цей час поважні пані в Лодзі починають активно займатися спортом на свіжому повітрі. За показник того, що пані в гарній формі і дбає про своє тіло, була легка засмага на тілі. Тож саме у цей період у світі краси починають виготовляти автозасмагу. 

До Лодзі автозасмага не дійшла так швидко, як у великі європейські міста. У цей період в історії прогресувала економічна криза, косметика була у доволі серйозному дефіциті, тож жінки знову були змушені шукати підручні засоби, щоб надати шкірі модної засмаги. 

Найкращим виходом виявився засіб, у рецепті якого була шкаралупа з волоських горіхів. Їх збирали (волоський горіх часто вирощували у межах Лодзі та регіону), відділяли шкіру від самого горіха та відкладали її. Після цього змішували шкіру з олією та відкладали на декілька тижнів отриману суміш, аби інгредієнти зробили необхідну хімічну реакцію. Готовий розчин наносили на тіло. 

Щоправда, такий засіб, звісно ж, не мав бажаного результату. Часто-густо жінки, які користувалися таким рецептом, не отримували ефекту засмаги, на який очікували. Та й розуміння того, яким у підсумку буде відтінок такої “засмаги”, практично було відсутнім.  

Догляд за руками у Лодзі у міжвоєнні роки 

У міжвоєнні роки трендом краси був догляд за руками. Так, серед мешканок великих польських міст, в тому числі, і Лодзі, доглянуті та гарні руки свідчили про приналежність жінки до високого соціального статусу.  

Перші посібники зі стилю та краси у двадцятих роках дають чимало порад жінкам про те, як зробити руки красивими. Що цікаво, тут тогочасні фахівці розбиралися набагато краще, ніж у вищезгаданому випадку з ластовинням – радили ретельно мити їх милом, а тоді зволожувати. Практично і через століття з того часу фахівці радять жінкам те ж саме. 

Щоправда, у ті роки зволожувальний крем для рук був такою ж рідкістю, як і автозасмага. Тому для того, щоб зволожувати руки, жінкам потрібно було зробити доволі багато речей – на пальці наносили живильний препарат або вазелін, а тоді масажними руками розподіляли його поверхнею рук. Після цього всю руку занурювали у миску з гарячою водою. Це був один з найпопулярніших способів піклування про належний стан шкіри рук. 

Що стосувалося модного у наші дні обрізання кутикул на пальцях, то у міжвоєнні роки у Польщі та багатьох інших європейських країнах вважалося, що цього не можна робити. Вважалося, що обрізання кутикул може призвести до поширення серйозних інфекцій, а в ті часи турбота про дезінфекцію інструментів була на низькому рівні.  

Турбота про гігієну у роки Другої світової війни 

Період Другої світової війни виявився справжнім випробуванням для мешканок Лодзі та й інших великих польських міст. Німецькі війська швидко окупували територію та формували табори у межах багатьох міст, куди зганяли усіх – і чоловіків, і дітей, і жінок. Та навіть в таких умовах жінки намагалися залишатися жінками. 

Звісно, у той час пріоритетними не були завдання з пошуку косметики, фарбування волосся чи створення засмаги. Першочерговим було подбати бодай про належну гігієну. 

Вода була у період окупації Польщі на вагу золота. У великих містах, таких, як Варшава, були проблеми з комунікаціями – воду подавали погано, здебільшого, її можна було отримати з кранів тільки вночі, і то – холодну. Міська влада намагалася привозити людям воду спеціальними возами, однак люди, які виходили, щоб набрати води, аби просто помитися, могли стати легкою мішенню для нацистів, які бомбардували міста авіацією. 

У дефіциті було і звичайне мило. Жінкам, щоб вмитися, видавали пісок замість мила, а саме мило забирали нацисти для власних потреб. Куди гіршою була ситуація у таборах – там жінки часто використовували їжу, яку їм давали, аби помити лице. Давали у таборах рідкий суп, частину якого жінки їли, а другу частину рідини залишали – її ж використовували аби бодай трохи подбати про чистоту шкіри. Деякі полячки згодом розповідали, як у виборі між чашкою кави та потребою помити волосся вибирали друге і не пили улюбленого напою, як би не хотілося хоч якось повернути буденне довоєнне життя. 

Догляд за собою у подальші роки 

Шістдесяті та сімдесяті роки двадцятого століття ознаменувалися поширенням ідей фемінізму, які дійшли і до Лодзі. У цей період зменшився попит користування косметикою, який відродився після війни. 

Після сімдесятих років інтерес до косметичних засобів знову відродився. Справжніми бестселерами у цей час стали тіні для повік, а також різнокольорові помади бузкового, сріблястого чи навіть зеленого кольорів. Бунтарство – ось яким словом можна було описати цей етап розвитку косметичних трендів. 

У двадцять першому столітті косметична продукція стала невід’ємною частиною повсякденного життя. У Лодзі з кожним роком відкривається все більше нових салонів краси, а придбати косметику можна буквально на кожному кроці. Крім того, людство постійно створює нові засоби догляду за тілом, відкриваючи нові можливості для збереження краси та здоров’я жіночого тіла. 

.,.,.,.